Родзинки архітектури в Києві: ТОП будівель в класичному стилі

8 Липня 2018, 01:00

Монументальність Жовтневого палацу і простота Могилянки

Родзинки архітектури в Києві: ТОП будівель в класичному стилі
Автор фото: Анатолiй Бойко, "Сегодня"
"Сегодня" продовжує спецпроект, в якому знайомить киян та гостей міста з архітектурними стилями столичних будівель, зведених в різні часи. В кінці XVIII століття на зміну вичурному і помпезному стилю бароко в архітектуру приходить стриманий класицизм з властивими йому простотою, строгістю і монументальністю. У столиці в цьому стилі було побудовано не одну будівлю: починаючи від людних місць і закінчуючи навчальними закладами.

Контрактовий будинок: вранці і вдень торгували, а по вечорах випивали

Прогулюючись по Подолу, на Контрактовій площі знаходимо один з яскравих прикладів київського класицизму – Контрактовий будинок. Побудували його в 1817 році за проектом англійського архітектора Вільяма Гесте і за участю українського архітектора Андрія Меленського. Двоповерхова цегляна будівля із симетричною композицією фасадів блідо-жовтого відтінку, який тоді був особливо в моді. Головний фасад з центральним входом з боку площі оформлений чотирьохколонним портиком, увінчаним трикутним фронтоном. Спочатку на першому поверсі будівлі розміщувався зал для укладення контрактів, а на другому – приміщення для проведення зборів і концертів. У XIX столітті в Контрактовому будинку вирувало життя. Під час ярмарків, що проходили з 15 січня по 1 лютого, тут виставляли кращі товари, привезені на продаж. На другому поверсі прилавки з добром ставили уздовж стін по обидва боки, а посередині – лавки, на яких торговці вели переговори про справи і укладали угоди. Весь перший поверх був відданий під магазини. Біля входу в будівлю на колонах вивішували оголошення про продаж різних товарів. "Контракти" відкривалися вранці, а ввечері, як правило, дворянство влаштовувало в ньому бенкет.

З 1838 року Контрактовий будинок виконував роль купецького клубу. Тут влаштовувалися сільськогосподарські виставки, які закінчувалися святкуванням, під час якого учасникам вручалися похвальні листи і медалі. Також тут проходили концерти, розігрувалися благодійні лотереї, влаштовувалися прийоми, бали і маскаради. Будинок відвідували видатні співаки, музиканти та письменники, такі як Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак. В кінці XIX – початку XX століть, коли в Києві вже існувала мережа культурних установ, Контрактовий будинок втрачає своє значення. Приміщення почали використовувати під суспільні потреби, наприклад, притулок, госпіталь, виборчу дільницю. Після революції 1917 року в Контрактовому будинку розташувалася Торгова академія та музей, який знайомив торгові організації зі зразками вітчизняних і експортних товарів. Пізніше тут знаходилися різні технічні училища, дирекція Театру естради, а з 90-х і до цього дня – Українська міжбанківська валютна біржа.

1301917

Будівля Контрактів. У XIX столітті тут вирувало життя і на продаж виставляли кращі товари. Фото: А. Бойко

Жовтневий для дам: з хусточками і панчохами

На схилі Майдану Незалежності знаходиться Міжнародний центр культури і мистецтв: колись колишній Жовтневий палац культури, а на початку XIX століття – київський Інститут шляхетних дівчат. Ідея створення "храму науки" для майбутніх дам належала імператриці Марії Федорівні, і коштувало це скарбниці понад 500 тисяч рублів. Побудували інститут в 1843 році за проектом Вікентія Беретті. Будівля мала колонаду, портал-полуротондой і фриз-рельєф з пеліканом, який годує пташенят, як символ батьківської любові. На першому поверсі знаходилася приймальня з гардеробом, квартира начальниці, кімнати службовців, лікарня. На другому – зал зборів, бібліотека, класні кімнати, їдальня, кімнати класних дам, а на третьому поверсі жили вихованки.
В інститут приймали дівчаток 10-13 років. Особливою умовою при вступі була наявність "приданого": дюжина сорочок і білих хусток, 12 пар панчіх, 6 простирадл і стільки ж рушників, 4 серветки, 2 срібні ложки (їдальня і чайна), срібні ніж і вилка, довідка про щеплення від віспи. Дівчата вчили Закон Божий, російську та французьку мови, географію, історію, фізику і математику, навчалися музиці, танцям, співу та рукоділлю. Після революції будинок зайняли військові установи. Під час Другої світової війни інститут розгромили, а центральний корпус згорів. Відновили його в 1958 році, тоді ж облаштували зал для глядачів на 1900 місць
.

1301894

Інститут для дівчат. Панянок навчали співу і Закону Божому. Фото: А. Бойко

"Пентагон": поліція і пожарка з каланчею

Поруч з Софійською площею на вул. Володимирській, 15, знаходиться монументальна споруда, іменована в народі "Пентагоном" через свою незвичайну форму. Побудували її в 1857 році на місці старих міських укріплень, і служити вона повинна була як присутствене місце. Її зведенням займалися відразу три архітектора.

Під одним дахом людних місць зібрали: міську поліцію, судову палату, окружний суд, губернську газету і пожежну частину. Для останніх в тілі будівлі навіть була вибудувана каланча. Ця пожежна вежа виконувала дві важливі функції: була черговим пунктом рятувальників, які з висоти могли побачити дим, що виходить від палаючої будівлі, і працювала маяком: щовечора в ній запалювали ліхтар із зеленим склом, що служило сигналом для включення вуличного міського освітлення. З 1900 по 1909 рік площу будівлі збільшили, надбудувавши ще два поверхи. А в 1934 році доля монументальної споруди повисла на волосині. Будівельники комунізму, стурбовані створенням в Києві найбільшої в світі Урядової площі, хотіли знести присутні місця разом з іншими сусідніми старовинними будівлями. На щастя, планам так і не судилося збутися: почалася Друга світова війна, і "товаришам" вже було не до площі. Через більш ніж 100 років призначення людних місць кардинальним чином не змінилося. Сьогодні в будівлі розміщуються правоохоронці, судді та пожежні.

1301922

Споруда. Будівлю хотіли знести заради розширення площі. Фото: А. Бойко

Могилянська академія: академічний корпус і бурса

Похвалитися будівлями в стилі класицизму може і Національний університет "Києво-Могилянська академія". Перша споруда – це триповерховий академічний корпус з боку вул. Іллінської. Він був зведений в 1825 році архітектором Андрієм Меленським для Київської духовної академії, яку в 1819 році відкрили натомість Києво-Могилянської академії. У триповерховому корпусі знаходилися навчальні аудиторії та квартири викладачів академії, а на третьому поверсі – гуртожиток студентів. У 1846 році за проектом архітектора Павла Спарро були добудовані додаткові приміщення, а в 1864 році корпус перебудували в стилі пізнього класицизму. У ХХ столітті на другому поверсі корпусу "оселився" штаб Дніпровської військової флотилії. Нові "постояльці" внесли свою лепту в оформлення фасаду корпусу. Так, на фронтоні внутрішнього входу, зверненого до Богоявленського собору (храм знесли в 1935 році), була намальована розкрита Біблія. Коли на місці собору з'явився плац, зображення переробили на свою емблему у вигляді якоря з гаслом "Партія – розум, честь і совість народу". Після відродження Києво-Могилянської академії будівлю відремонтували, але зображення з якорем міняти не стали. Зараз тут розташовуються факультети інформатики, гуманітарних наук, філологічна бібліотека, адміністративні служби.

Друга класична споруда академії – двоповерхова будівля колишньої бурси на вулиці Набережно-Хрещатицькій. Звели її в 1778 році за проектом Івана Григоровича-Барського. Подовжений корпус мав два бічних виступу в напрямку вулиці, прикрашених бароковими фронтонами. У 1811 році "гуртожиток" реконструювали за проектом архітектора Меленського в стилі класицизму: середню частину прикрасили чотирьохколонним портиком, а простір над вікнами – трикутними фронтонами. В середині XIX століття портик заклали цеглою, переробляючи будинок під госпіталь. Зараз тут розміщуються: факультет правових наук, приймальна комісія, науково-педагогічний центр довузівської підготовки, освітні студії.

img_20180629_172713

Новий корпус. На фасаді залишили емблему з якорем і гаслом. Фото: А. Бойко

1301944

Бурса. Класицизм і бароко. Фото: А. Бойко

КНУ: звуки кроків, житло для Пирогова і бібліотеки-близнюки

На період "класичного" буму в архітектурі доводиться і будівництво Першої київської чоловічої гімназії і імператорського університету Святого Володимира. Сьогодні ці навчальні заклади знайомі нам як "жовтий" і "червоний" корпусу КНУ ім. Тараса Шевченка.

Центральний "червоний корпус" на вул. Володимирській, 58, був спроектований італійським архітектором Вікентієм Беретті як велична і монументальна споруда. З чуток, кошторис на будівництво будівлі потягнула на 8 млн рублів. Будівництво навчального закладу почалося в 1837 році і тривало шість років. В архітектурі будівлі все було продумано до дрібниць. Навіть обидва фасади, західний і східний, були зроблені презентабельно, бо на той момент архітектор ще не знав, з якого боку прокладуть вулицю Володимирську. Затримка була з кольором фасаду. Архітектор нібито пропонував пофарбувати стіни в жовтий або ж зробити їх схожими на граніт, про що повідомив імператора. Однак той побажав, щоб стіни були коричневими, як у Зимового палацу в Петербурзі. Суперечки про те, чому і як "червоний корпус" став червоним, ведуться до цих пір. За однією з версій, будівля випадково "почервоніла" через неправильно змішані пропорції фарби, і, щоб приховати цю похибку, придумали виправдання, що фасад символічно пофарбували під колір червоно-чорної стрічки ордена Святого Володимира. Експериментували з кольором і в 1935 році: тоді будівлю вирішили перефарбувати в абрикосовий, але від такої ідеї в подальшому відмовилися.

З 1932 року університет стає Київським державним, а ім'я Тараса Шевченка йому присвоюють через сім років. У 1943 році відступаючі німці підпалили будівлю, і 70% споруди знищив вогонь. Відновили її тільки в 1954 році.

Є у "червоного корпусу" і свої легенди. Вночі в стінах корпусу можна почути кроки. Кажуть, що це душі людей, чиї тіла препарували студенти в університетському морзі ще в XIX столітті. Ходять чутки і про підземну річку без назви, яка протікає під будівлею корпусу, і про унікальну фізлабораторію з вивчення космічних променів, побудовану в 60-х роках під університетом.

Класичний "жовтий" Гуманітарний корпус КНУ, який знаходиться по сусідству з "червоним" на бульв. Тараса Шевченка, 14, був зведений в 1850 році за проектом архітектора Олександра Беретті (сина Вікентія Беретті). Як розповідають дослідники київської старовини, хоч і будувалася будівля під Першу чоловічу гімназію, але переїхала вона сюди тільки в кінці 50-х років XIX століття. Затримка була в тому, що до 1857 року будівлю тимчасово займали кадети, які очікували, поки добудують їх власну будівлю. З 1858 по 1861 рік посаду попечителя навчального корпусу гімназії займав хірург і педагог Микола Пирогов. Для проживання йому була відведена казенна квартира при будівлі навчального закладу. У 1917 році гімназія стала наркоматом освіти, а після Другої світової війни тут розмістилися академінстітути історії, археології, літератури, мовознавства. Гуманітарії влаштувалися в "жовтому" тільки в 1959 році.

По обидва боки від "червоного корпусу" знаходяться будівлі-близнюки двох бібліотек: справа – їм. Максимовича, а зліва – ім. Вернадського. Дві ідентичні споруди звели на початку ХХ століття в стилі неокласицизму. Спочатку будівля, в якій зараз розташовується бібліотека ім. Максимовича, призначалася для гуманітарних факультетів. Сама ж бібліотека була організована при університеті ще в 1834 році, але переїхала вона в нову будівлю тільки в ХХ столітті. У 1940 році фонд бібліотеки налічував понад 1 млн томів. Під час Другої світової війни частина книг була вивезена до Німеччини, а частина фондів була втрачена. Бібліотека відновила свою роботу в січні 1944 року. Сьогодні тут зберігається близько 3,5 млн книг.

Що стосується бібліотеки ім. Вернадського, то будівля на вул. Володимирській, 62, будувалася під бібліотечні фонди спочатку. У 1964 році тут сталася масштабна пожежа. У вогні згоріли сотні тисяч книг і рукописів - майже весь український фонд. Винуватцем умисного підпалу тоді визнали одного з працівників бібліотеки. На суді свій вчинок обвинувачений мотивував тим, що хотів помститися директору бібліотеки. Однак причину, чому саме було підпалено український фонд, так ніхто і не озвучив.

«Червоний корпус». Ночами в будівлі чутні кроки, а суперечки про колір фасаду ведуться до цих пір. Фото: А. Бойко
«Желтый корпус». Здание построил сын архитектора Беретти. Фото: А. Бойко
Бібліотека ім. Максимовича. Фото: А. Бойко

Автор:

Ірина Гінжул

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...